Саме цього дня у 1865 році в Перемишлі вперше публічно прозвучала пісня «Ще не вмерла Україна» — на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького.

Тоді це була пісня про надію, згодом про боротьбу. А сьогодні — ще й про війну, яку Україна веде за свою свободу.

Рядки, написані понад півтора століття тому, звучать так, ніби вони про теперішній час. Про людей, які стали до зброї. Про тих, хто тримає стрій на фронті. Про тих, хто чекає вдома.

Гімн пережив імперські заборони, радянські спроби стерти українську ідентичність і повернувся разом із незалежністю. У 1992 році його офіційно затвердили як Державний Гімн України.

Та справжню силу ці слова отримали вже у XXI столітті. Їх співають на позиціях. Їх співають люди, які щодня доводять: Україна не просто «ще не вмерла» — вона б’ється.

І поки звучить Гімн, стоїть країна.