Дитинство мало б пахнути літом, цукровою ватою, маминими обіймами й теплими вечорами.
Мало б звучати сміхом на подвір’ї, тупотом маленьких ніг і безтурботним «ще трішки пограюсь».

Але для десятків українських дітей усе обірвалося назавжди. Ворог забрав у них майбутнє — жорстоко, безжально, без права на «завтра».

Сьогодні ми згадуємо маленьких янголів, чиї життя забрала війна. Їхні голоси тепер — у тиші. Їхні мрії — у небі. Їхні імена — навіки в серці України. Кришталеві дзвіночки звучать як нагадування всьому світові: у цій війні гинуть не лише міста. Гинуть дитячі мрії. Гинуть цілі всесвіти, які тільки починали жити.

Неможливо знайти слова, які загоять біль батьків, що втратили найдорожче. Бо немає страшнішого горя, ніж ховати власну дитину.

Світла пам’ять кожному маленькому янголу.