Щорічно 9 та 10 березня Україна відзначає Шевченківські дні − дати народження та смерті поета, художника, мислителя, громадського діяча Тараса Григоровича Шевченка. Він увійшов в історію як полум’яний захисник прав, свобод, честі, гідності людини. Його називають пророком, титаном духу, українським Прометеєм, який уболівав за долю рідного народу, тому й залишив нащадкам духовний заповіт, що передається із покоління в покоління, від роду до роду. Жоден вірш українською мовою не здобув такого широкого визнання у світі, як Шевченків «Заповіт».

Духовну велич і красу українського слова Тарас Григорович підніс на найвищу височінь. Основні мовні джерела поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Йому вдалося у своїх творах майстерно передати все її багатство, яскравість, мелодійність й гнучкість. Саме поезія Шевченка сформувала норми української літературної мови.

У Шевченковій творчості прекрасне все: ліричні відступи і мініатюри, романтичні балади й елегійні роздуми про трагічну самотність знедоленого сироти, покинутої дівчини, козака на чужині… Вражає глибоке проникнення поета в сутність людського серця й буття. Дуже точно про твори Шевченка сказав український поет, культуролог, громадський діяч Микола Бажан: «Я розгортаю томик «Кобзаря» і мені здається, що я кладу руки на трепетне гаряче людське серце – серце, що так багато пережило і так багато пізнало, і я відчуваю його потужний пульс у пристрасних вільних ритмах Шевченкового вірша».

Та найприкметніша риса Кобзаря — буйна волелюбність. Народившись у родині селянина-кріпака, майбутній Батько нації на собі відчув кричущу несправедливість соціально-правового устрою царської росії. Усі думки в його творах — правдиві, бо ним пережиті. Це частка його самого. Його доля нерозривно пов’язана з долею всього українського народу, який перебував фактично у положенні безсловесного раба. Це його мати, яку «ще молодую у могилу нужда та праця положила», i батько, що «не витримав лихої долi – умер на панщинi», i брати, яким «лоби поголили», i сестри, що вiк свiй провели у наймах i злиднях. Тарас Григорович вийшов з народу, жив з народом, усiма своїми думками й почуттями був з ним мiцно i нерозривно пов'язаний. 34 роки зі своїх відпущений долею 47-ми Шевченко провів у неволі: 24 роки – під ярмом кріпацтва й понад 10 років – у найжорсткіших умовах солдатчини і заслання. Але ці випробування не зломили ані волі поета, ані його переконань. Його дух протесту тільки зміцнювався, як і кріпла безмежна, всеосяжна любов до неньки України:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

Шевченко для українців став дійсно народним поетом, бо не лише писав про людей, а й для людей. Він вселяв у слабких надію і віру, а сильних спонукав до боротьби.

«Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!»

«Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя»

«Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кpoв’ю Волю окропіте»

Ці рядки звучать як політичні й духовні маніфести.

Літературну спадщину Шевченка треба вивчати, «на підставленій драбині наближатися до цієї геніальної постаті». Так зауважував народний артист України професор Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка В’ячеслав Хім’як: «Люди, не тягніть Шевченка до себе, піднімаймося до нього сходами дедалі вище».

Читаючи в сучасних реаліях Кобзаря, нам відгукується кожне слово.

«Нема на світі України, немає другого Дніпра» – тепер не просто завчені рядки зі шкільної програми. Це те, за що проливають кров наші Захисники та Захисниці.

З початком повномасштабного вторгнення «братнього народу» для багатьох українців прийшло жахливе розуміння слів Шевченка, який ще у XIX столітті спонукав замислитися:

Все розберіть… та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви…

Викриваючи підступність московії, поет звертає увагу на вселенську загарбницьку суть, ненаситність завидющих очей і загребущих рук москаля:

Може, ще нестись заставлять,

Москаля плодити.

Бо чутка є, що цар хоче

Весь світ полонити.

У найтяжчі, переломні моменти історії нашої країни саме до Шевченка ми звертаємося, аби віднайти опору і продовжити боротьбу. І знаходимо її завжди.

І хоча творчість Шевченка пронизана болем та відчаєм через війни та поневолення українського народу, поет дарує нам надію:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі…

П’ятий рік поспіль в Шевченківські дні проходить Всеукраїнський інтернет-флешмоб «Ми нащадки Кобзаря». Цього року він був присвячений 185 річниці з Дня виходу друком першого видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Учасники з усієї України надсилали відео, де читають вірші Кобзаря, виконують пісні, грають театральні сценки або демонструють свої мистецькі роботи, натхненні творчістю Шевченка.

До флешмобу долучилися й здобувачі освіти нашої громади. Їх виступи — у вільному доступі на офіційних сторінках учбових закладів у соціальних мережах. Слухаючи декламування вихованців Яворницького ліцею, відчувається, що кожен обирав твір, який відгукується саме його душі. Тут і пристрасть, і замилування, і щире захоплення…

Юні шанувальники Кобзаря Шахтарської гімназії не тільки декламували вірші, а й малювали ілюстрації до поезій, інсценізували уривки з творів.

У Дерезуватській гімназії з нагоди Шевченківських днів влаштували літературний брейн-ринг «Шевченкіада». Здобувачі освіти 5-9 класів шляхом жеребкування розділилися на 3 команди і протягом 7 раундів демонстрували неабиякі знання літературної спадщини Кобзаря.

Вихованці Добричівського ліцею відкривали для себе знаного і незнаного Шевченка, приєднавшись до захоплюючого інтерактивного квесту. Учні впевнено пройшли випробування на креативність та учнівський інтерес, побували на станціях «Поетична», «Мистецька», «Історична», «Інтелектуальна», «Мозаїка», виразно декламували поезії, розгадували кросворди і ребуси, розвʼязували плутанки і насамкінець створили власну художню галерею за мотивами картин Шевченка-художника.

У ці березневі дні ми вкотре відчули єдність навколо духовного лідера нації, що продовжує, як мудрий Батько, наставляти, виховувати любов до рідного краю, спонукати до дій і підбадьорювати:

Не журися, Україно,

Панно синьоока!

Твоя воля як той сокіл,

Літає високо.

Її турки не спалили,

Ляхи і татари…

Бог поможе – розійдуться

І московські хмари!

Справжній Шевченко – це не пам'ятник, не скам'янілий бюст. Він живий. Шевченкове слово адресоване нам. Слухаймо та чуймо…