Безкрайнє синє небо над стиглими ланами золотої пшениці. Така проста й така глибока метафора мирної, квітучої України. Синій і жовтий стали кольорами нашого прапора, що пройшов шлях від козацьких знамен до державного символу незалежної України.

Вперше синьо‑жовтий прапор замайорів над ратушею Львова в розпал європейської «Весни народів» у 1848-му, засвідчивши курс Галичини та сусідніх земель на українізацію.

На Наддніпрянщину, яка була в складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор прийшов після подій революції 1905–1907 років. А вже за десятиріччя, у 1917-му, він став офіційним стягом української державності. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори підняли над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі.

А після втрати молодої незалежної української держави синьо-жовтий прапор залишався символом національної боротьби та спроб відновити державність у різних регіонах України.

За радянських часів наш синьо‑жовтий був заборонений — національна символіка зазнавала репресій. Але це не зупиняло українців. Так, 1 травня 1966 року двоє юнаків — студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса —вивісили синьо‑жовтий стяг над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) в Києві, замінивши червоний прапор. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.

Вперше масово в СРСР українці вийшли на вулиці із синьо-жовтими прапорами, які переважно самотужки шили вдома, 21 січня 1990 року під час акції «Живий ланцюг» до Дня соборності України.

З 19 серпня 1991 року, у ході Серпневого путчу, українські синьо-жовті прапори з'явилися під білим домом у москві. За офіційною версією, 23 серпня 1991 року — після провалу путчу в москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійну залу Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком УАПЦ Петром Бойком. Якраз до цієї події і прив'язаний Указ Президента України Л. Кучми «Про День Державного Прапора України» № 987/2004. Цей прапор як реліквія урочисто зберігається під склом у музеї ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність, а 28 січня 1992 року — офіційно затверджено синьо-жовтий стяг як державний.

Сьогодні наш Прапор — це знак стійкості й незламності. Він з нашими військовими на бойових позиціях, на їхніх плечових шевронах, затиснутий у руці пораненого. Захисники бережно підписують його своїми позивними побратимам на пам’ять.

Його піднімають над звільненими містами, залишають у бліндажах, ховають у серці. Його підносять над головою волонтери, медики, фермери, вчителі, студенти, щоб відчути крила за спиною; в нього загортаються повернуті з полону наші воїни, щоб зігрітися теплом обійм всього народу, що молився за них, і нарешті осягнути - вони вдома.

У День Державного Прапора хочеться низько схилити голову перед матерями, які кладуть його на труну сина.

Синьо-жовтий —це символ нас самих. Поки він майорить — ми живі. Поки ми живі — Україна є.

Зі святом, громадо. З Днем Державного Прапора України!