«Вони вистояли! Не витримав бетон!» Кожен українець, почувши цю фразу, знає, про кого йде мова і чому їх називають «кіборгами». Вони першими показали росії , що Україна здатна і буде чинити опір агресії. 20 січня ми вшановуємо памʼять захисників Донецького аеропорту, що 244 доби на межі людських можливостей, під численними обстрілами та облогами ворога до останнього утримували непристосований для оборони об’єкт. Звитяжна оборона летовища стала символом незламності та бойового духу нашого війська. Бої за Донецький аеропорт - одні з найзапекліших у війні на сході України. А його захисники стали національними героями.
У різний час до оборони аеропорту були залучені спецпризначенці 3 окремого полку; бійці 93 та 72 окремих механізованих бригад, 79, 80, 81 та 95 окремих аеромобільних бригад; воїни з 1 та 17 окремих танкових бригад та 57 окремої мотопіхотної бригади; бійці 90 окремого аеромобільного та 74 окремого розвідувального батальйонів; воїни з полку "Дніпро-1" та добровольці.
Із селища Піски оборонців ДАПу прикривали бійці четвертої батальйонно-тактичної групи 93-ї механізованої бригади. Серед них був і наш земляк Олександр Косогор. Він народився і виріс у смт Іларіонове. По закінченні Іларіонівської середньої школи (зараз ліцей) вступив до Чернігівського юридичного коледжу державного департаменту з питань виконання покарань. Строкову службу проходив у Нацгвардії, де отримав досвід спеціальних операцій по боротьбі з тероризмом. Вищу освіту здобував у Дніпропетровській академії державного управління. На формування Олександра як чоловіка великий вплив мав його вітчим, що був учасником війни в Афганістані. «На цю тему батько не любе спілкувалися,- зауважує наш герой,- але я дуже пишався ним і розмірковував ще з дитинства, що як виросту, також зроблю свій внесок у розбудову ЗСУ. Так воно й вийшло».
Олександр Косогор (позивний-Кріпиш) був серед тих щирих патріотів, які у 2014 році першими пішли відстоювати рідну землю. На той момент у Косогорів підростали донечка із синочком. Родина будувала плани на майбутнє і очікувала на появу третьої дитини, аж тут війна. Хто має стати на захист найрідніших? Саме ці думки були найпотужнішим мотиватором для Олександра. Тож чоловік зібрався і пішов до Синельниківського військомату. 1-го квітня 2014 року Косогор прибув до 93 окремої механізованій бригади, куди був прикомандирований. А вже 3 травня його підрозділ зайняв позицію на Краматорсько-Слов’янському напрямку. Олександр Косогор потрапив до піхотного підрозділу у якості навідника-оператора БМП, поза штатом був до того ж снайпером.
«На той час наші ЗСУ були у скрутному становищі: з озброєння, з формою, з усім… та нічого. Ми своїми силами дещо підремонтували, головне, що всі хлопці були патріотично налаштовані, ідейні, у всіх була одна мета - не пустити ворога на нашу землю, в наші родини», - згадує Олександр. Екіпаж його машини вивозив десант на позиції, прикривав хлопців під час виконання бойового завдання, а потім забирав.
«Основні бої розгорталися влітку. До самого аеропорту, я не доїхав,-зауважує Косогор.- Наш підрозділ захищав підступи до нього в районі селища Піски».
Наймасованіший бій, в якому брав участь Олександр з побратимами тривав 23 год 40 хвилин. 25 липня 2014 року 3 БМП, танк, міномет отримали наказ висунутися у напрямку Луганського аеропорту, де стояли наші десантники. Виїжджали в ніч. Через прорахунки командування підрозділ просунувся надто далеко і потрапив у неприємну засідку: впритул наблизився до розташування батальйону «Восток». «Сили противника значно перевершували наші, гатили з усього. Ми не сподівалися вижити в тому пеклі, тож за найменшої нагоди телефонували родинам, аби попередити, що більше на звʼязок можемо не вийти, - згадує Косогор. -Тримали оборону, очікуючи поки підтягнеться наша артилерія. Дали ворогу гарну відсіч, причому фактично не зазнали втрат. Лише один боєць отримав поранення». В тому бою брав участь земляк Олександра із Синельникового – Стас Осауленко, який також був навідником БМП. Саме того памʼятного дня хлопцю виповнилося 25 років. На превеликий сум його молоде життя обірвалося у серпні 2014 року. «Я поїхав у відпустку на 5 діб додому, а Стас залишився, -ділиться спогадами Косогор.- Прийшло повідомлення про напад на наш блок-пост. Екіпаж Стаса вирушив на порятунок хлопців. Через численні влучання з РПГ його бойова машина вʼїхала на паркан і там зависла. Контужений хлопець намагався вилізти через люк і був розстріляний».
Це була перша втрата… Вона поклала початок сумній традиції: у роковини загибелі Стаса ось вже 9 років поспіль Олександр з побратимами відвідують батьків Героя і віддають данину памʼяті всім полеглим на Сході захисникам.
Згадує Косогор і як увійшли у звільнений від сепаратистів Краматорськ: «Десь о 22.00 до нас підійшла дитина, почала питання задавати: «Ви нас не будете вбивати, бо нам казали, що прийде ЗСУ і знищить всіх». Ми поспілкувалися, пригостили смаколиками, а вже на ранок почали виходити жінки, хто там пиріжки, хто борщу-супу приносив, але ж ми особливо не брали. Люди залякані були. А вже коли відʼїжджали, то ставлення місцевих мешканців докорінно змінилося. Люди просили не залишати їх, бо відчували себе захищеними».
24 липня 2014 року, бійці 93-ї окремої механізованої бригади, спільно з силами батальйонів «Дніпро-1», ДУК «Правий сектор», «Донбасс» та «Шахтарськ» звільнили від бойовиків Піски, взявши під контроль трасу Дніпропетровськ-Донецьк та створивши головний шлях постачання наших бійців, які обороняли Донецькій аеропорт імені Прокоф’єва. «Поки хлопці тримали термінал, ми забезпечували конвої, трафік, доставляли озброєння, продукти, проводили ротації, евакуювали поранених, вивозили загиблих»,- згадує Косогор. - Перед Новим 2015 роком наша бригада вийшла на ротацію. Спочатку ми поїхали на Житомирщину, отримали нову техніку, пригнали її в с.Черкаське, озброїли , обладнали і десь 5-го чи 10 січня знову вийшли на позиції, попрямували на Піски».
Учасники боїв за Донецький аеропорт кажуть, що 16 січня «новий термінал ще був наш», а найтрагічнішими днями оборони стали 19 січня (перший підрив бойовиками перекриття терміналу), 20 січня (другий підрив), коли загинуло 58 оборонців. 21 січня командуванням було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не придатний для оборони. Але згодом стало відомо, що після того, як новий термінал був підірваний бойовиками, семеро українських бійців «Абдула», «Рекс», «Живчик», «Фокс», «Жмеринка», «Вовк» під командуванням «Адама» (Максима Ридзанича) без зв’язку продовжували ще дві доби утримувати позицію «Пожарка», що була у пожежному депо між терміналом і диспетчерською вежею аеропорту.
8 довгих місяців тривала героїчна битва українських «кіборгів» за Донецький аеропорт. В ній загинуло понад 200 захисників, а більше 500-ста зазнали поранень. Летовище стало фортецею «українськості» і показало всьому світові, що сила духу українців сильніша за російську зброю. Українські захисники можуть дати відсіч будь-якому ворогу, навіть якщо він має суттєві переваги…
Після того , як наші захисники покинули те, що залишилося від аеропорту, бригада Олександра Косогора мала грузитися на машини та від’їжджати. Але вимушена були затриматися на позиціях ще на тиждень, бо підрозділ, що прямував їй на заміну, потрапив під масований ворожий обстріл. І тільки коли надійшли сили оборони 128 бригади, хлопці вийшли на ротацію. В березні прибули в Черкаське. Далі звільнення, відновлення після контузії.
Пів року цивільного життя для Олександра виявилися психологічно важкими. Не давали спокою думки: «хлопці там, а я тут прохолоджуюся». Тож військовослужбовець вирішив підписати контракт з ЗСУ. Проходив службу у військоматі, у 2018 році потрапив у танковий батальйон 53 ОМБ. З початком повномасштабного вторгнення напрямок служби Олександра Косогора змінився. Його знання, навички та бойовий досвід вимагаються зараз у захисті інформації. Але чоловік, розуміючи ситуацію на фронті, готовий у будь-яку мить продовжити захищати Батьківщину зі зброєю у руках. Жалкує наш захисник про те, що його найменший синок, який народився в родині Косогорів, коли батько стримував загарбників на Сході, за свої 9 рочків «жодного дня не жив за мирної України, та чоловік впевнений - Перемога буде за нами!
Завдячуємо старшому сержанту Олександру Косогору за мужність, відданість і вірність Україні, а разом з ним, звертаємося з найщирішими теплими словами до Валентина Горшеніна, Геннадія Антоновича - героїчних мешканців Іларіонового, що також брали участь у боях за Донецький аеропорт. Поки не відома доля ще одного захисника - Євгена Мартиросяна. З війни на Сході він повернувся, став на захист країни з початком повномасштабного вторгнення у 2022-му, але насьогодні вважається зниклим без вісті.